Ти - патріот чи партіот?
sp; Ти - патріот чи партіот?
- Ти – патріот… своєї країни?
- Так. Я – патріот!
- Чим доведеш?
- Я написав вірш про нашу державу. Велику, Вільну, Багату… послухай… На рівні аматора, але я горджусь ним…
Поглянь, яка гарна земля наша рідна.
Тут панує порядок і справедливість. Ти – знай!
Неосяжні простори, стрічки річок.
Родючі поля, моря глибини.
Невичерпні надра землі.
Квітучі сади, лісів чагарі.
Хліба і пісні багатий врожай.
Всі люди – родина, їх єднає любов до життя!
Це – України вільне буття!!!
- Ну…як?
- Ха-ха-ха! Гарну картинку намалював словами, але…лише відсотків на 30 відповідає дійсності. Не заперечуй.
- Чому?
- А крім вірша, що ще в тобі патріотичного?
- Ну…Я живу націй землі. Я – українець. Я пишаюся цим…
- Замало… Ти сам дійшов до цього? Чи почув десь і повторюєш? Ці слова частенько повторюють на різних політичних шоу.
- Сам…не сам…Я так тепер думаю. Ну принаймі намагаюсь.
- Зрозумів. Стандартна і типова ситуація. Жити тут і бути українцем – вже деякою мірою патріотизм. Це тобі не з-за кордону тужити за Ненькою… Дякувати нашим напівбогам від політики. Примушують нас бути подібними патріотами.
- Ну ти вже того…зовсім. А що і як…Ти сам знаєш?
- Сам? Вже – ні… Все, що було для мене чимось… тепер – великий… Ні – величезний знак запитання. У мене нема ні грошей, ні можливості впливати… Хоча б на щось в нашій країні. Основне завдання народу – чекати вказівок зверху від можновладців. Архаїчна схема співіснування різних соціальних груп людей.
- Майже нічим не відрізняється від соціалізму…
- Так от , що таке патріотизм для середньостатистичної людини… в умовах реалій України? Я не знаю. Скажу відверто. Але сьогодення вперто диктує свої правила.
- Це означає сліпо вірити в ахінею політиків і керуватися обіцянками. Типу… ми вам те, ми вам се… Безглузде збільшення зарплат і пенсій… Чіткий розподіл залежності від полярних коливань верхівки… Тупо і правдиво… Ніби так. Ха-ха-ха!!!
- І…що ти пропонуєш?
- Ха-ха-ха!!! Сам вирішуй!
"Сам вирішуй"... Таке цікаве словосполучення, штовхає нас брати вила і йти вирішувати свої проблеми, свої не здійснивші мрії. Проте як і писав автор, все набагато прозаїчно і сіро, все що ми можемо, це тільки любити. Любити своїх батьків, своє місто і прагнути, а хто до чого, це справа кожного, "сам вирішуй".